Photos by NN

.
.
.
.
.

.

Чому Ma-Gooch ?
– Сценічний псевдонім. Для мене це просто фонетична абревіатура внутрішньої асоціаціації з тим музичним баченням, яке пропагую. Нічого спільного з російською мовою, чи “пушкінським вітром”. Та й звучить лаконічніше ніж Святослав Червінко). Згодьтесь, словянські імена в контексті діджейських нікнеймів вбільшості звучать доволі кумедно.

Як розвивались твої музичні смаки, хто тебе надихав і чому “здружився” саме з техно?
– Смак – штука відносна! У декого він постійно змінюється, декому нав’язаний, у іншого – відсутній. Я ріс в такому середовищі, що по-іншому статись, мабуть, не могло. В Коломиї перші рейви відбувались ще в 90-х. І хоча вони були доволі своєрідними – цього було достатньо, щоб електронна субкультура стала домінуючою і модною. В 15 років в мене вже була своя перша купка пластинок привезених з Німеччини, давно вже там відіграних і потертих. Але вони були мої! Це був переважно хард техно, модний тоді schranz і ще якась електронна беліберда… але так як воно було на вінілі – я вважав її доволі авнгардною, хоч і не міг звести… Думаю стержень смаку в мене сформувався саме в тому віці. Мабуть в більшості творчих людей цей стержень тоді і формується.

Чи сильно змінились твої смаки в техно за останні 3-4 роки?
– Думаю ні! І щось мені підказує, що найближчим часом і не зміняться. Я повністю задоволений тим, як розвивається мій улюблений жанp. Мені завжди подобалась чесна, відверта, смілива музика, яка твориться не заради грошей, яку творять талановиті люди з власним творчим стержнем. Для мене техно культура – це свого роду арт-хаус, мистецтво не для кожного, але для всіх,- спосіб міжнародної комунікації. Хоча раніше мені також подобався такий стиль, як французький і німецький electro-tech, але зараз він прямує в якомусь абсолютно не зрозумілому мені напрямі, став дуже комерційним і напищеним. Я відкинув його для себе повністю! Hенавиджу попсу… ненавиджу!

Які твої улюблені продюсери/діджеї?
– Їх багато. В цьому плані дуже радує українська сцена, котра зараз досягла вельми якісного рівня. Не може не подобатись Etapp Kyle, з яким разом росли, Tolkachev, Vakula, Svarog, Yan Cook… Шкода що реалії такі, що вдома вони майже не виступають. З локальних: Monofon, A-Hvich, Darmik, Kalinin, TheMax, Johnny Cracker (цікаво спостерігати, як розвивається його лейбл – Mentalomia). Dj Лютий – це взагалі окрема тема! Чоловік неустанно продовжує скуповувати вініл і всеможливу апаратуру, і в своєму унікальному стилі грає такі сети, від яких ідуть мурашки! І це все в 53 роки! Музика не має вікових обмежень! Я переконався. Такі люди не можуть не надихати.

Для тебе музика це хобі чи щось більше?
– Я не уявляю свого життя без музики.

З чим асоціюєш атмосферу, яку створюєш своїми сетами?
– Найвідоміший організатор у всесвіті – Сергій Деркач “АК47” колись сказав, що сет – це мелодія, а кожен трек в цьому сеті – це окрема нота в цій мелодії! Є щось в цьому )) Для мене хороша композиція побудована на конфлікті, протистоянні протилежних образів, партій (контрапункт на музичній мові). Так пишеться музика: – Уявіть кімнату. В ній мала дитина і монгол-психопат. Ви сідаєте і дивитесь, що буде відбуватись далі. Потім ви запускаєте в кімнату клоуна на трьохколісному велосипеді і дивитесь далі. Якщо нічого цікавого не буде відбуватись – клоуна можна повісити… Така от атмосфера)

Стосовно твого досвіду з привозом техно-артистів з-за кордону в Коломию. Чесно кажучи, дізнавшись, це спочатку сприймалось трішки з посмішкою ) Це був більше твій фан-внесок, чи там справді була аудиторія з відповідною потребою?
– Рейви з закордонними артистами в Коломиї і Франківську – серйозні бізнеспроекти з багатотисячним бюджетом, інфраструктурою, концептом, організацією безпеки, технічним оснащенням, всеможливими дозволами і ризиками. Розумієш, не так просто, насправді, зібрати пару тисяч людей в один час в одному місці, і донести їм свою ідею. Заради цієї ідеї ми привозили тількі актуальних артистів. Не підстаркуватих ,’’потухших’’ діджеїв, від яких залишилось тільки імя “вконтакті”, а артистів, які були в той час на піку своєї творчої діяльності, цікаві в плані музики. Думаю – це важливо! Mark Morris, наприклад, приїжджав тоді, коли був резидентом берлінського Tresor. Monoloc презентував в Коломиї свій альбом, який тільки виходив на CLR. Під івент з ним ми підготували окремий цех, в якому був склад будматеріалів. Майже кожен рейв був в новому місці! Коли привозили Virgil Enzinger, то знайшли ангар, який був зачинений ще з 80-х років. Посеред рейву реально почав боятись, щоб не рухнув дах від звуку. Chris Liebing грав в гіпермаркеті. Коли привозили Industrialyzer з Барселони, то спеціально під проект в льодовому палаці спускали лід! Самі розумієте що таке льодова арена, на якій проводять хокейні матчі! Така от “психоделіка реальності”.. І думаю це круто! Планувалось ще купа проектів. З Terence Fixmer i Tommy Four Seven, наприклад. Bже все було домовлено, але почалась революція…. і тепер живемо по-новому.

А чим займаєшся в житті, які хобі?
– Я закінчив інститут мистецтв. Але художником себе не вважаю. Думаю художник той, хто називає себе художником! Я не називаю. Коли жив в Римі – малював багато. Масляні фарби, холсти, картини… Рим в цьому плані дуже надихає. Тут майже не малюю. Побачимo, як воно буде в майбутньому…

В контексті твого виступу у Львові. Ти і це місто маєте щось спільного між собою? )
– Брат моєї бабусі – відомий літературний діяч, жив у Львові і похований на Личаківському кладовищі. Я народився в Коломиї – в місті, яке є ровесником Львова. Оце мабуть і усе.

24.03.2016

www.textura.lviv.ua